ЛЕМИК. Постріл в обороні мільйонів.
Сьогодні, 13 березня 2023 року, в Комарнівській "тюрмі" о.Михайло Греділь із знімальною групою продовжують роботу над завершенням повнометражного фільму "ЛЕМИК.Постріл в обороні мільйонів".
В основу фільму «Лемик» покладено реальну історію, що сталась у Львові у 1933 році.
Миколі Лемику було лише 18, коли Організація українських націоналістів в Західній Україні приймає рішення змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні. На нараді ОУН вирішили вчинити атентат на чиновника Москви — радянського консула у Львові. Зголосилося здійснити вирок з десяток молодих членів ОУН. Але справа йшла не просто про відважного бойовика. Це мав бути інтелігентний чоловік, з міцними нервами, який легко входить у довіру, бо ставили завдання не лише виконати присуд, а й оборонити себе від охоронців у консульстві та здатися в руки польській поліції. А найважливіше — гідно триматися під час судового процесу, який мав висвітлюватися світовими засобами масової інформації.
Після здійснення атентату Микола був затриманий. Вирок був таким — смертна кара. Однак, враховуючи неповноліття підсудного, оголосили про його довічне ув'язнення, і Миколу везуть аж під Варшаву, в політичну в'язницю «Святий Хрест». Там багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий впродовж певного часу спілкувався із Миколою Лемиком і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: «Коли ж, Миколо, йдеш на волю?» — відповідав з усмішкою: «З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!» Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках. Але не було б щастя, та нещастя допомогло — навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939 року. Коли на початку Другої світової війни в'язнів переганяли до іншої в'язниці, йому по дорозі вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому Микола був поранений. Діставшись до українського селища, лікується в українській родині, потім деякий час вчителював у цьому ж селі. Знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. Був учасником II Великого збору ОУН.[2] У Кракові познайомився зі своєю майбутньою дружиною Любою Возняк — рідною сестрою Марії Возняк, що вийшла заміж за брата Степана Бандери, Василя, згодом замордованого в німецькому концтаборі. 4 серпня 1940 року вони побралися. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік. Дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Цікаво, що шлюб вони брали не за прізвищем Лемик, воно було занадто відоме тоді, а за «Синишин» (псевдо в ОУН).
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української Держави, для реалізації ідеї незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.
«У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні…» — це вже розповідає Ярослав Лемик, близький родич Миколи.
