Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Костел Святої Дороти).

Дата: 28.07.2026 16:53

Кількість переглядів: 70

Від 1418 року селом Тулиголови володів Кунат гербу Топур, підстароста краківський, потім з кінця XV століття селом володіли Коритки. Про цей період часу немає відомостей щодо того, чи був у селі храм. Парафія в селі, ймовірно, існувала ще до 1490 р., і в польських джерелах (Jan K.Ostrowski) є свідчення про дерев’яний костел, що існував задовго до 1599 року в головах нинішнього храму. Костел святої Дороти збудовано в 1600 році стараннями тодішнього власника села Тулиголови Станіслава Коритка. У зв’язку з розбудовою села і збільшенням числа парафіян Станіслав Коритко прийняв рішення збудувати великий мурований костел, який після добудов ХІХ – ХХ століть стоїть і нині. Будували костел, імовірно, з 1599 по 1605 роки, однак правили меси в ньому вже з 1600 року, який і вважається датою побудови храму.

Спочатку парафія відносилася до Городоцького деканату Львівської дієцезії, потім Перемишльської дієцезії. По мірі виникнення нових деканатів її передавали Комарнівському, Дрогобицькому, а з 1912 року – Рудківському деканатам. Парафіяльний округ в Тулиголовах не змінювався від 1875 року до початку ХХ століття, і до нього тоді належали: Тулиголови, Чайковичі, Голодівка (нині – Задністряни), Ясенів, Конюшки Королівські, Конюшки Тулиголівські, Круковець, Малпа (нині – Малинів), Нова Вєсь (Нове Село), Острів Погорецький (нині – Новий Острів), Подільці, Погірці та Сусолів.

Після пожежі 1623 року костел було відновлено і заново освячено в 1627 році.

З костелом святої Дороти пов’язана історія чудотворного образу Страдальної Матері Божої (Matki Boskiej Bolesnej), що перебував у маєтку матері власника Тулиголів Францішка Коритка, Уршулі в с.Дмитровичах біля Судової Вишні. Чудотворний образ був у каплиці на території маєтку, однак після пожежі дивним чином врятувався завдяки слузі Марціну Щукоцькому, який повісив образ в єдиній вцілілій кімнаті маєтку. Францішек Коритко забрав образ до маєтку в Погірці, а в 1653 році під час урочистостей інавгурації Братства св.Анни в Тулиголовах переніс його в костел св.Дороти.

Найдавніші доступні описи костелу в Тулиголовах є в протоколах візиту єпископа Яна Скарбка в 1717 і 1721 роках. В описі зазначено, що будівля була занедбаною і потребувала ремонту. Всередині було 5 вівтарів, головний вівтар називався Святого Хреста, по боках були два вівтарі Страдальної Матері Божої та св.Анни, а в бокових каплицях – ще два. Також були кам’яна хрестильниця (купіль) та дві «старосвітські» фігурки апостолів, 6 чаш, хрест, 4 ліхтарі, посуд для ладану, інші дрібні предмети церковного оздоблення та вжитку. В мурованій каплиці було 5 дзвонів. В 1741 році в протоколі візиту архієпископа Миколая Вижицького є свідчення про ремонт даху; очевидно, це був кінець ремонтних робіт, позаяк зазначено, що костел є в доброму стані. Старий вівтар був замінений новим, офірованим власниками маєтку. Бічних вівтарів далі було 4 – вони були посвячені св.Дороті та Благовіщенню Матері Божої. За даними візиту 1762 року декана Станіслава Раймунда Єзєрського, в костелі було 7 вівтарів і він знову потребував ремонту. За даними 1767р., в головному вівтарі був чудотворний образ Страдальної Матері Божої. Розп’яття Ісуса Христа було вміщене до одного з бічних вівтарів. В протоколі зазначений ще один вівтар, присвячений Ісусу Христу, та вівтар святого Тадеуша поруч з головним вівтарем. В акті візиту архієпископа Вацлава Єроніма Сераковського 1774 року є більш детальний опис вівтарів. Вівтар Розп’ятого Христа був ліворуч головного вівтаря, справа вівтар св.Тадеуша, а вівтарі св.Дороти та Благовіщення були мальовані фресками на стінах. У дзвіниці було 4 дзвони, а серед предметів – набагато менше, ніж у попередньому описі. 1794 року зазначено, що костел був дещо оновлений.

В 1794 – 1824 роках у храмі правив ксьондз Себастьян Пжиліцький. У документі єпископа Францішка Вєжхлєйського 1858 року зазначено, шо костел збільшився, добудувався теперішній хор, над яким вміщено дзвони. Також зазначено, що в храмі виникла пожежа, що обпалила тільки великий вівтар. 7 років пізніше зведена нова дзвіниця. 1871 року оновлено бічні каплиці, а в 1878 році дали новий дах і споруджено огорожу, а Ян Слівінський зі Львова змайстрував орган. В 1880 – 1882 роках у Львові виготовлено вівтар для каплиці Господа Ісуса, який встановив Антоній Рульф зі Щирця. В 1882 році проведено ремонт даху та внутрішніх стін. У 1888 році проведено розпис костелу.

На початку 1917 року австрійська влада вилучила з храму дзвін 1851 року вагою 472 кг та малий дзвін вагою 3 кг. Залишилися 3 дзвони: 3 1690 року (29 кг), 1757 року (108 кг) та недатований (62 кг), який, напевне, конфіскували того ж року. На їх місце виготовлено нові, 1922 року, виготовлені в Перемишлі фірмою Фельчинських. Наступного року з’явився задум розбудови костелу. 1926 року погоджено комітет з будівництва і почали звозити матеріали. В 1927 – 1930 роках добудовано частину нави за проектом Ервіна Вєчорка. У 1929 році оновлено чудотворний образ Страдальної Матері Божої, а в 1930 році його укоронували.

Після другої світової війни останній тулиголівський ксьондз Антоній Башак таємно вивіз чудотворний образ Страдальної Матері Божої до Польщі у скрині своєї господині Аґнєшки Ґораздовської. У 1948 році його встановлено у головному вівтарі в костелі філіальному в Лозині біля Вроцлава.

В 1946-1947 роках в Тулиголови було заселено українців з Перемишльщини та Ярославщини, яка була передана Сталіним Польщі. Це була так звана акція «Вісла», коли українців зі східних теренів нинішньої Польщі примусово переселяли в інші землі, переважно в Західну Україну, причорноморські степи, Бессарабію та Східну Пруссію. Село Тулиголови, яке до війни населяли поляки, заселили українцями, а поляків переселили на багаті землі Нижньої Сілезії (поблизу Вроцлава). Так в Тулиголовах змушені були обживатися поряд жителі 19 польських сіл – Накло, Дибче, Добра, Острів, Болестрашичі, Кобильниця Руська, Вірко, Вірочко, Торки, Пралківці, Млини, Тарнава Вижня, Кругель Великий, Сливниця, Стибно, Теплиця, Слобода, Халупки Дусівські, Красічин.

9 червня 1946 року в храмі почалася служба за православним обрядом, церкву освячено на честь Покрови Пресвятої Богородиці насамперед тому, що в декількох селах, звідки українці приїхали, храми були освячені саме на честь Покрови Пресвятої Богородиці, переселенці з теренів нинішньої Польщі в Тулиголови вдалися під Покров Матері Божої. Завдяки отцю настоятелю Степану Саламану, який був першим українським священиком у цьому храмі, церкву вдалося зберегти відкритою впродовж важких безбожних радянських часів. Отець Степан на високому рівні підтримував духовність селян в той атеїстичний час, відправляв усі духовні потреби. Правив на парафії отець Степан до своєї смерті у 1971 році. До храму тоді приходили молитися люди з кількох сіл, де радянська влада храми закрила, або де їх не було – з Нового Села, Піддолин, Ясенова, Березця, Малинова та Задністрян, а також певний час з Конюшок Тулиголівських і Конюшок Королівських, село було духовним центром цього мальовничого закутка України.

Після смерті отця Степана Саламона в церкві правили отець Олег Когут, отець Йосип Ковбаса та Михайло Хім’як, а з 1982 року – отець Богдан Кравець.

В радянський час до храму підведено електрику та проведено електропроводку (1954р.), зроблено розпис склепінь і стін храму (1975р., розпис проводив майстер з Комарна Іван Грушецький). У 1987 році було поштукатурено церкву зовні.

В часи незалежності України проведено заміну покрівлі, відреставровано та помальовано муровану огорожу храму (2006 рік), встановлено нові світильники (2006 рік) та новий дзвін (2007 рік, офірований Черняком Романом з Єкатеринбурга, сином парафіянина Черняка Данила, виготовлений на заводі в Первоуральську), придбано обладнання для мінімізації вмісту вологи в стінах храму, замінено електропроводку (2012) та проведено ремонт нижньої частини внутрішніх стін (2013).

В 1990 році було відновлено в Україні греко-католицьку церкву. В Тулиголовах заснували парафію і близько року греко-католицькі богослужіння відправляв отець Григорій Миськів з Комарна.

Опис храму

Церква Покрови Пресвятої Богородиці є мурованою під двосхилим дахом однонавною будівлею. Має розміри 44м довжини, 12м ширини та 15м висоти. Вміщає 1500 осіб.

З північного боку біля стіни храму є крипта Бонавентури Войни 1811 року в формі кам’яного саркофагу, на якій є напис латиною: BONAVENTURAE WOYNA | VIRTUTE INGENIO MORIBUS | PATRIAE CONCIVIBUS | CARO | VIRO PROBO CIVI OPTIMO | MAESTISSIMI AMICI | POSUERUNT – зі східного боку, NATO DIE XIII [IU]LII MDCCLVIII | MORTUO XIV [AU]GUSTI, MDCCCXI – з півдня, та на польській мові: GDY LUDZKOŚĆ NAD CISNĄCYM TWOYE ZWŁOKI GŁAZEM | PŁACZE STRATY TYLU CNÓT POŁĄCZONYCH RAZEM | NIE POGARDŹ CIENIU DROGI TYM POMNIKIEM SKROMNYM | NIECH ŻALU TWYCH PRZYJACIÓŁ UDZIELI POTOMNYM – з західного боку.

Церква всередині доволі простора, має аркоподібний звід, вікна розміщені високо, також арочної форми. Запрестольна стіна є заокругленою, за престолом є головна ікона храму – образ Покрови Пресвятої Богородиці, під яким менший образ «Тайна вечеря». Над запрестольним образом під склепінням є фігура святої Дороти з ангелом, що подає їй кошичок, з боків якої є два ангели, що тримають пальмове листя, книги та стріли.

Серед образів у головному вівтарі є ікона Богородиці з Младенцем в овальній рамці, де Матір Божа зображена в українському стилі (у вишиванці). Цікавим є також образ за жертвеником – розп’ятий Ісус Христос, з ран якого архангели збирають кров у чаші. Також є ікона Покрови Пресвятої Богородиці в різьбленій дерев’яній рамці, Андрій Первозваний з преподобним Феодосієм Печерським та інші.

В північному приділі є кивот святої праведної Анни, 2012 року, автор Іван Мельничук зі Львова. У правому (південному) приділі є образ Хрещення Господнього, хрестильниця та сучасна Голгофа з Розп’яттям Ісуса Христа, Богородицею та Іваном Богословом, автор якої – Василь Ковалів з с.Уличне Дрогобицького району. Також з лівого боку є вівтар святого Антонія Падевського, де стоїть його фігура. З лівого боку біля вівтаря св.Антонія є римо-католицька проповідальниця з балдахіном, під яким є образ «Христос знайшов заблукале ягня».

Серед ікон, що є в храмі, автором 12 образів є Дарія Ковалів з с.Уличне Дрогобицького району, їх авторство відносять до 1985 року. Чотири більші образи, що є в західній частині храму, мальовані в с.Бабино Самбірського району також в радянський час. Автором 14 образів Хресної Дороги є невідомий автор з Бучал, мальовані вони в 1950-60 роках, їх таємно від безбожного уряду перевозили фірами парафіяни, як і Голгофу.

Іконостас 1965-1967 років, дерев’яний, одноярусний з 6 колонами. Зробив його отець Саламан Степан з колишніх римо-католицьких сповідальниць, що не мають місця в православному обряді, так як замовляти десь і виготовляти іконостаси в радянський час було небезпечно, доводилось все робити всередині храму з того, що було. Намісні образи: Тайна вечеря (над Царськими Вратами), праворуч – Спаситель, ліворуч – Богородиця з Младенцем, на бічних дверях архангели: Гавриїл – зліва, Михаїл – справа.

Серед подій, які відзначалися в храмі, є 1000-ліття хрещення Руси-України 14 серпня 1988 року, 2000-ліття Різдва Христового та 400-ліття храму в 2000 році.

В Тулиголовах народився відомий польський художник Юліан Фалат (1853 – 1929 рр.), який був сином місцевого органіста і мешкав поруч з костелом. Він прославився малюванням пейзажів, сільських, мисливських сцен, портретів, батальних картин, зокрема брав участь у малюванні панорами «Перехід армії Наполеона через Березину».

У новітній час з 1990 року в церкві почергово відправляють служби громади греко-католиків та православних Київського патріархату. Правлять у храмі отець Олег Крук (з 1991 року – УГКЦ) та отець Богдан Кравець (УПЦ КП). Питання утримання та ремонту храму вирішують спільно церковні комітети обох конфесій.

70 років українська громада відправляє духовні потреби в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Вже чотири покоління українців зростали духовно в любові до Бога і свого храму, за який тулиголівчани молитовно вдячні римо-католикам, що будували, реставрували, дбали про цей храм, залишили його нам духовно багатим, сповненим особливої Благодаті Божої. В часи неспокою між народами в 1940-х роках в Тулиголовах панувала згода між поляками та українцями, не було ненависті між народами, що віками жили поруч. Серед новітніх захисників України, уродженців села, що воювали на Донбасі, всі повернулися з війни живими і неушкодженими. Село минають стихійні лиха та буревії; це означає, що цей храм є особливо намоленим і сповненим Благодаті Божої.

Використана література:

Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego, t.7, Kraków, 1999/ J.K.Ostrowski KOŚCIÓŁ PARAFIALNY P.W.ŚW.DOROTY W TULIGŁOWACH, с.359-371

http://www.cracovia-leopolis.pl/index.php?pokaz=slownik... SŁOWNIK-GEOGRAFICZNO-HISTORYCZNY TULIGŁOWY

Статистично-біографічний довідник Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, м.Львів, 2007, с.70

« повернутися